Бойківська кухня

Бойківщина – дивовижний край, де знаходяться славнозвісні курорти: Трускавець, Моршин, Розлуч та такі міста, як Дрогобич, Борислав, Долина (Івано-Франківська обл.), Міжгір'я (Старий Самбір, Турка, Сколе). А ось попробувати старовинні страви бойківської кухні не кожному вдається. Наше сьогодення, в якому закордонний непотріб стає величним, звело нанівець здобутки бойківської кухні. Славська ОТГ, що розташована поміж карпатських гір на території Львівської області, активно розвивається. Якщо ви були там минулого року, то цього літа, швидше за все, знайдете щось нове для себе. А якщо востаннє ви їздили на літній відпочинок в гори ще у дитинстві з батьками або тільки замислюєтесь про це, то однозначно пора вирушати за новими враженнями.

Тим часом Бойківщина – край куховарських традицій. У них відчувається подих праслов'янської давнини. На них наклали відбиток природа, клімат, передгірська та гірська не дуже родюча земля, тому мешканці (бойки) змушені були виходити з тих умов і сюрпризів, які їм подарувала земля. На їхні страви та наїдки також вплинули розвинуте скотарство, вівчарство. Не забуваймо, що бойко був вправним мисливцем, тому на його столі були наїдки з дикої птиці, дичини, медвежатини, зайчатини та навіть м'ясо з вепра. Тому край, місцева кухня славляться буджениною. Перед Різдвом у кожній хаті різали свиню, тому кожен ґазда у м'ясних виробах проявляв свою винахідливість і, безперечно, використовував вміння, передані по чоловічій лінії упродовж віків. Ковбаси, м'ясо солили, смажили, будили в димарі з використанням таких порід дерев, як вишня, груша, яблуня, бук, які давали приємний запах. При деяких хатах стояли примітивні вуджарки, в яких будили м'ясні вироби.

Бойки для страв як прянощі використовували цибулю, часник, насіння кропу, кмину, влітку – любисток, листя кульбаби, лободу, петрушку, пастернак, бібковий листок (лавр). Хліб випікали з кмином, маком, чорнюшкою, його використовували зі сметаною та сиром. Серед бойків не було випещених страв, вони були доступні та дуже прості. Якби деякі з них зараз відродити, вони могли би стати вишуканими стравами для новоспеченого панства та туристів. Позаяк це край суцільних лісів, то бойки ще й неперевершені спеціалісти грибних юшок, мачанок, смаженини, начинок і т.ін. Навіть місцеві назви їстівних грибів засвідчують, що вони їм відомі мало що не від часів сотворіння світу: губи, сморжі, каліки, гливи, бузьків сир, козарі, печериці, підпеньки та гіркані, які солили цілими бочками.

Окремих слів заслуговує місцева вудженина, щоправда, бойко завжди каже – «будженина». М'ясо тут будять споконвіку, застосовуючи багатий вибір деревини, ялівець, граб, ліщину та навіть ягоди ялівця. Будженина та ковбаса із дика (дикого кабана) до 1939р. були не рідкістю у м'ясних ятках Дрогобича. Зараз при згадці про страви з нього треба хіба що облизатися. Чого лише вартували рубці (з коров'ячого вим'я), товканець, фляки, добиче м'ясо (волове). Старовинний та архаїчний триб життя бойківського села сприяв виробленню та збереженню прекрасних смакових якостей будженини. Якраз батьком славнозвісної дрогобицької ковбаси, лісової, різних хлібців, зайців, сальцисонів став м'ясник родом із Монастиря-Лішнянського, що біля Дрогобича, Олекса Захаряк, який якраз вміло використав народні набутки. Ще один умілець Володимир Калічак – виходець зі с.Снятинка – в курортному Трускавці до 1939р. мав власну м'ясарню і кілька м'ясних яток. До асортименту його виробів входили ковбаси: Снятинська, Сільська, Дуже Смачна, селянське сало та інші. Їхні рецепти були запозичені з рідного села. Це вам не «стейк» чи «салямі». Деякі види будженини будилися кілька днів, притому змінювалися породи дерев. А якими були кишки, кров'янки, сальцесони, кутені, ядерниці (різновид кишки) і, безперечно, бойківське сало, яке могло зберігатися роками, причому змінювалися смакові властивості і запах!

Хлібобулочні вироби, хоч не виділялися вишуканістю, але були дуже різноманітні та смачні. Це не тільки хліб «разовий», «питльований», «житній», а різні завиванці, закрутелики, тістечка, книші, калачі, пироги, баби, медівники, сирники, перепічки, ощипки, маківники, лакітки, пампухи, пампушки (з начинкою і без них), горошки, розторгачі, поторганики, книдлі. Випікали наші предки ще й опалянок, пошкрібок, вуглянку, паляницю, підпавку, осух, смук, бези, святовечірні: коліду, карачун

На Бойківщині з давніх-давен у пошанівку були пиво, пійло, солод, житній мед, медуха. Тут також були свої умільці, в яких виходило найкраще. Мало хто знає, що Дрогобич славився навіть зеленим пивом. Був час, коли мало не кожен селянин, міщанин умів варити пиво для себе. Із міцніших напоїв були різні настоянки, вишняки, сливовиця і славнозвісна палянка. Хоча сусіди-угорці запатентували її як свій національний, насправді вона є справжнім бойківським винаходом, і навіть сама назва вказує на слов'янське походження від слова «палити». До прохолоджуючих напоїв належали борщ, капустяний розсіл, кисіль, жур, поливка, квас, хамула.

А ще бойки варили каміння, тому мешканці низин із них підсміховувалися, що бідність їх довела до таких злиднів. Так, вони насправді варили каміння, та не просте, а кремінь. Аж тепер наука доводить, що кременева вода дуже лікувальна. Виходить, що бойко про це знав давно. Невже це його тисячолітня спостережливість чи відгомін якоїсь прадавньої цивілізації, який вцілів тільки у бойків?! До слова, хочеться навести ще один факт. Мій батько Володимир Сов'як, мешканець с.Лішня, як звично, квасив щороку капусту. Для того використовувалася дубова бочка висотою як зріст людини. До капусти на тертці він натирав багато моркви, тертих яблук, додавав кмину, дрібнопосіченого листя хрону, інколи вкладав кілька шарів цілих яблук. Та найважливіше – завжди всередину бочки ще клав велику каменюку. Коли якось я запитав його, для чого він так робить, він пояснив: «Так робив мій дід, прадід і так робили від початку світу».
Завітайте на Бойківщину, щоб смачненько поїсти та культурно збагатитися.