історія

Назву «Славсько» пов’язують із самим київським князем Святославом Володимировичем. Так-так, і він бував у цих краях. І навіть поклав тут голову в бою з братом Святополком. За переказами, частина дружини князя не захотіла повертатися додому, тож зупинилася серед Карпат і заснувала тут поселення. Київ, звісно, був прекрасний завжди. Але ж гори! Певно, вже тоді дружинники щось знали ;) 
Взагалі, героїчні бої — родзинка місцевих легенд. Наприклад, за ще однією — річка Опір поблизу стала власне «Опором» після битви на ній місцевих із монгольською навалою Хана Батия в XIII столітті. Свого часу Іван Франко знатно підсобив «легендаризації» Славщини. Так-так, головний герой однойменної повісті — Захар Беркут — походив саме з цього краю. Дехто навіть вірить, що у Тухлі є могила хвацькому ватажкові. Що ж, пам’ятник Захарові там справді існує. Та чи це щось більше… Знаєте, тут вже не скажемо нічого. Краще приїжджайте і досліджуйте карпатські легенди самі!
Насправді, усім цим переказам-легендам гріх було не виникнути. Бо сама природа місцевості наче спонукала до творення оповідок довкола себе. Навіть, якщо відкинути прекрасні ландшафти з ялинками-смереками, що радують око і влітку, і взимку по-своєму, Славську є чим гордитися.

По-перше, екологічність — в радіусі 100 км немає ніякого промислового підприємства з відходами. Тобто зібрані у місцевих горах чебреці та м’ятки — цілком і повністю готові до споживання у вигляді чайочку (про їжу і напої у Славську, до речі, ми створили окремий розділ).

По-друге, чудовий місцевий мікроклімат — безвітряна погода з великою кількістю опадів, а відповідно — сніг десь до середини квітня. Де ви ще таке бачили? Так-так, знаємо, що бачили і що не одні ми такі мудрі :) Але до нас ближче! Одним словом, Славсько з Бескидами та Ґорґанами довкола — завжди гарне рішення для туризму.
Власне, про це знали ще у XIX столітті. Саме з цього часу починається історія Славська як гірськолижного курорту. «За бабці Австрії», — скажуть вам місцеві. І не збрешуть: саме австро-угорські бізнесмени Барон Альберт Гредель і Вільгам Шмідт свого часу викупили величезну частину місцевих лісів та й почали робити тут те Славсько, яке ми знаємо. Будували пансіонати, запрошували відвідувати курорт друзів зі всієї Європи (на секундочку, тоді Славсько воістину було частиною Європи, тут навіть не пожартуєш). 

Такий розвиток продовжився і далі. Наприклад, перші витяги та трампліни на горі Погар також будували у кінці XIX на початку XX століття. У той самий час у Славську почали проводити й змагання з лижних видів спорту. 
Потім настав СРСР. Що вам сказати… Було тут, як у всіх і як всюди.
Проте, навіть у радянські часи зрозуміли цінність Славська. Але, як це часто було в СРСР, не одразу. Особливий розвиток осінив селище лише в 70-80 роках минулого століття. Саме тоді на Славських схилах побудували сучасні витяги для гірськолижників, організували дитячі спортивні школи та й взагалі поступово перетворили Славсько на гірськолижний центр всього Союзу.
В той час траси на схилах Тростяну були поза конкуренцією в порівнянні з гірськолижними трасами інших регіонів СРСР. «Ще б пак», — гордяться місцеві. Тростян, збудований групою спортивних ентузіастів у 60-х роках, невдовзі отримав сертифікацію Міжнародної федерації лижного спорту (FIS). Тобто став єдиною в Союзі й однією з небагатьох у Європі гір, де можна було проводити міжнародні гірськолижні змагання. (Про Тростян та інші класні витяги у Славську – читайте у розділі “Зимове катання”). Ось так-от. А ви думали!